Якщо ви зацікавились етнографією, рано чи пізно зрозумієте, що найбільш цікаві речі можна дізнатися не з книжок чи інтернету, а від самих носіїв народної культури, тобто сільських бабусь і дідусів.

Як записати голос бабусі або основи польової роботиЯкщо ви дійшли такого висновку, наступним кроком для вас неодмінно стане розмова зі старожилами українських сіл. Така розмова має назву — інтерв’ю, а бабуся чи дідусь, які діляться з вами своїми знаннями, називатимуться респондентами або інформантами. Місце поїздки, тобто село в конкретному регіоні, буде вашим етнографічним «полем». Зрозуміло, мається на увазі не те поле, де ростуть сільськогосподарські рослини, а поле вашої роботи, поле, де побутує чи побутувала та чи інша традиція.

Отже, якщо ви зібрались у поле для того, щоб взяти інтерв’ю у респондента щодо певних явищ народної культури, значить, ви вирушили в етнографічну експедицію.

Перед тим, як відправитись у подорож, необхідно ретельно до неї підготуватись. Попередньо варто ознайомитися з усією можливою інформацією про місцевість, куди ви зібрались: особливостями географічних умов, історією, місцевою говіркою тощо.

«Навіщо, — спитаєте ви, — щось читати, якщо доведеться це все побачити на власні очі?» Відповім: необхідно бути максимально готовим до численних сюрпризів, що їх вам готує «поле». Мова респондентів може виявитися перенасиченою діалектами, чимало старих традицій встигло зникнути, водночас, чимало з’явилося нових, окремі респонденти схильні відтворювати фольклор, що запам’ятали з книжок про свій регіон тощо.

Далі слід визначитися, які запитання ви хочете поставити своєму респонденту. Можна скористатися готовими опублікованими запитальниками з теми вашого дослідження або скласти перелік запитань самостійно чи просто попросити людину розказати про своє життя (не сумнівайтеся, що в такій розповіді обов’язково вирине чимало цікавої етнографічної інформації).

Крім запитальника у кожного етнографа має бути арсенал професійної зброї — зошит для нотаток, диктофон та фотоапарат (відеокамера). Здавалося б, навіщо потрібен зошит, якщо все необхідне буде записане на диктофон? Воно, звісно, так, але краще особисті дані респондента (ПІБ, рік і місце народження) продублювати у зошит. Крім того, у процесі розмови у вас з’являтиметься чимало додаткових запитань, які також слід занотувати, або ж відмітити, які саме моменти розповіді варто уточнити.

Необхідність фотоапарата, очевидно, доводити немає потреби, адже фото респондентів, ландшафту, місцевої архітектури, цікавих етнографічних предметів, музейних колекцій — це те, без чого неможливо уявити жодну етнографічну експедицію.

Не зупинятимуся детально на очевидних речах — підходящому (зручному, скромному) одязі, комфортному взутті, зарядженому мобільному телефоні, дощовику, хустині чи кепці від сонця, теплій верхній одежі та бутербродах у дорогу. Про все це також необхідно подбати завчасно.

Після завершення підготовки наступним етапом є безпосередньо виїзд у село. Якої ж послідовності дій та яких правил варто дотримуватись у полі?

Крок 1. Дорога до села

Отже, ви вирішили, яке саме село вас цікавить та про яке явище народної культури ви хотіли б дізнатися більше. Тепер необхідно до того села потрапити. Можна приєднатися до наукових, студентських чи учнівських організованих виїздів, можна поїхати в гості до родичів чи знайомих і, нарешті, можна вирушити самостійно. У випадку самостійної подорожі вам не оминути колориту українських сільських автобусів, де вирує своє особливе життя: суперечки за вільне місце, варіативна вартість квитків, пташенята/кошенята/цуценята у кошиках/ящичках/сумочках, спека, специфічні музичні вподобання водія… Після однієї такої поїздки враження залишаться надовго.

Варто не забувати, що зупинки у такому транспорті практично ніколи не оголошують, тому варто завчасно попередити водія, щоб зупинив там, де вам потрібно. Бажано ще перестрахуватись і попросити сусідів, що їдуть поруч, вказати на потрібну зупинку.

Слід бути готовим, що починаючи з поїздки в автобусі, усім і всюди буде цікаво дізнатися, хто ви і чому у село їдете. Не варто дивуватися чи дратуватися, просто зрозумійте, що ви — людина стороння, чужа, а в селі «так заведено». Продумайте наперед, що саме відповідатимете (наприклад: «Я студентка Настя, вивчаю народні пісні, чула, що у вашому селі дуже гарно співають, тому хочу поїхати і записати ці пісні»). Люди можуть вдовольнитись вашою відповіддю, можуть повипитувати додаткові деталі, а можуть одразу почати співати. В останньому випадку слід попросити дозволу на запис і зафіксувати на диктофон усе, що вам наспівають.

Крок 2. Автобусна зупинка

Отже, ви вийшли з автобуса у селі, де немає знайомих чи родичів, що робити далі? Далі ваше завдання знайти собі респондента. Це можна зробити кількома шляхами. По-перше, можна познайомитися з людьми на зупинці і розпитати у них про місцевих старожилів. Зазвичай, вони охоче дають подібні поради, а часом можуть навіть завести прямо до бабці. Можна просто піти блукати селом і шукати стареньких, що нудьгують на лавочках. Але найкраще розпочати експедицію з відвідування сільради.

Крок 3. Сільрада

Прийшовши до сільради, необхідно зустрітись із сільським головою або його представником і докладно пояснити, що саме вас у селі цікавить. Люди в Україні добрі, голова сільради завжди гарно обізнаний із вміннями місцевого населення, тому, швидше за все, вам підкажуть, до кого піти, хто до чого здібний і в кого хороша пам’ять.

Втім, слід зауважити, що тема, яку ви досліджуватимете, диктуватиме свої вимоги до інформантів. Якщо ви записуєте фольклор, очевидно, потрібно шукати жінок, які вміють гарно співати, можливо, з місцевого колективу або церковного хору. Якщо цікавитесь весіллям, запитайте, хто зараз на весіллях співає, якщо вас цікавлять ремесла чи промисли, зверніться до чоловіків-майстрів, адже краще за них ніхто не розкаже про особливості подібних занять.

У випадку, коли ви натрапили на зачинену сільраду, зверніться до працівників клубу або навіть до продавця магазину. Усі вони радо допоможуть, а часом і самі виявляться прекрасними співрозмовниками.

Крок 4. У пошуках «бабусі»

Отже, ви поговорили з людьми і довідались, де живе ваш омріяний респондент. Поблукавши селом, ви підходите до брами. Як діяти далі? Спочатку варто постукати якомога голосніше і погукати людину.

У 90% випадків замість бабусі на вас першим відреагує пес. Не варто боятись, швидше за все, пес буде на ланцюзі, і, подратувавши його, можна не сумніватись, що глухувата бабуся точно зверне увагу на ваші гукання. Однак, щоб уникнути ближчого знайомства із звіром, який вільно бігає по подвір’ю, одразу заходити у двір не варто, краще почекайте, доки до вас хтось вийде.

Крок 5. Інтерв’ю

Про те, як проводити етнографічне інтерв’ю, написано чимало (наприклад: М. Глушко. Методика польового етнографічного дослідження. – Львів, 2008; Поле: збірник наукових праць з історії, теорії та методології польових досліджень у 5 т. – К., 2014.), пропоную зосередитися лише на найважливіших моментах. Прийшовши до людини, ви маєте представитись і якомога простішими словами пояснити, чого ви від неї хочете. Наприклад: «Доброго дня! Я Олександр, учень з Харкова, хочу дізнатись про старі звичаї та обряди, про те, як колись люди жили. Можете розказати про це трохи?». У випадку, якщо ви йдете за рекомендацією, обов’язково про це згадайте, людині буде приємно: «Ваш голова сільради сказав мені, що Ви найкраще в селі знаєте про старовинні звичаї/пісні/ремесла тощо».

Саму розмову варто проводити там, де хоче ваш респондент, адже тільки його бажання, а не ваш комфорт, є визначальними: у хаті — то в хаті, надворі — то надворі, через паркан — то через паркан.

Також слід попередити людину, що буде вестись аудіо запис. Якщо це збентежить її, то просто скажіть, що робите це для того, щоб нічого не забути.

Формулюючи питання, будьте простіше. Наприклад, не кожен респондент відповість на питання: «Розкажіть, будь-ласка, про еволюцію гончарного промислу у Вашому регіоні?» Доречніше запитати: «Хто у Вас в селі був гончарем? Розкажіть, будь ласка, що знаєте про гончарство?».

Користуючись запитальником, слід бути обережним у власному бажанні дізнатися якомога більше, щоб інтерв’ю не перетворилося на допит. Запам’ятайте: ніхто нічого вам не повинен розказувати. Це ви забираєте у людей час і маєте бути вдячними за те, що вони діляться з вами своїми знаннями.

Респондента не можна перебивати. Навіть якщо баба розказує про свої хворі зуби, почекайте, дайте їй виговоритись, а тоді скеруйте розмову на те, що вас цікавить.

Тривалість розмови має залежати також не від вашого бажання, а від бажання респондента. Якщо людина втомилась або має справи, не силуйте її, краще поверніться і продовжте наступного разу.

Розмову завжди потрібно завершувати на позитивній ноті і з щирою вдячністю. Наприкінці необхідно записати прізвище, ім’я і по-батькові людини, а також місце та рік її народження, без чого зафіксована інформація не вважатиметься достовірною. Втім, якщо людина бажає приховати відомості про себе, ви маєте гарантувати їй анонімність у своїх оприлюднених текстах та виступах.

Під час розмови або після неї доречно буде попросити респондента показати вам старожитності, що зберігаються в хаті (вишивки, старі фото, скрині, інші предмети). Усі ці речі необхідно сфотографувати та записати собі, хто їх виготовив, коли і з чого вони зроблені, можливо, яка технологія виготовлення тощо. Не варто просити собі нічого в подарунок. Виключенням може бути тільки власне бажання людини щось вам подарувати. Проте, навряд чи такі експедиційні знахідки принесуть вам користь у побуті. Найкраще — передати ці предмети до музею, де за ними будуть доглядати належним чином.

Крок 6. Фото на згадку

Перед тим, як іти, попросіть у людини дозволу її сфотографувати. Якщо людина згодна, зробіть кілька кадрів на згадку. По-перше, ваше інтерв’ю завжди матиме образ оповідача, а по-друге, ви зможете зробити приємне своєму інформанту, коли пізніше поштою надішлете фотокартку з гарним підписом на спомин про вашу зустріч.

Крок 7. Опрацювання матеріалів

Останній етап етнографічної експедиції, чесно кажучи, найнудніший. Повернувшись додому, варто ретельно посортувати аудіозаписи та фотоматеріали. Усі вони повинні мати чіткі описи: ким, коли і від кого це записано, що зображено на тому чи іншому фото. Усі аудіозаписи мають бути дослівно розшифровані. Увага! Дуже важливо в процесі розшифрування набирати на комп’ютері абсолютно все, що вам розказали, дослівно: ваші запитання, відповіді на місцевій говірці, сюжети про хворі зуби — усе! Категорично забороняється змінювати мову інтерв’ю. Якщо людина каже: «Я пішла в больницю», то так і потрібно розшифрувати (варіант «Я звернулася до лікарні» буде помилкою).

Подолавши найнеприємніший етап розшифрування матеріалів, ви отримаєте бонус — безцінний етнографічний текст, саме ту інформацію, яка вас цікавила (і навіть більше). Після цього зафіксовані матеріали можна переосмислювати, порівнювати, аналізувати, доповнювати з інших джерел, тобто проводити з ними цілу низку захоплюючих і цікавих дій. Відтепер ці унікальні розповіді старших людей назавжди залишаться у вашій пам’яті, а ви, у свою чергу, теж колись зможете стати для когось прекрасним інформантом і розказати про справжні народні традиції.

Тіна Полеккандидат історичних наук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Опубліковано

18.07.2017

Теорія

Сайбар

А це вже пішов сайдбарчик